Віталій Годзяцький: «Творчість повинна пройти крізь власну долю…»

30 грудня 2011р., "Культура і життя"

Авторськими концертами нещодавно відзначив 75-річний ювілей відомий український композитор Віталій Годзяцький. Його називають автором-шістдесятником, але з усіх творів більшість слухачів знає лише дві-три композиції. Тож, можливо, настав час ближче познайомитися з цим автором?

– Пане Годзяцький, у творчості Ви зосереджувалися в основному на камерному жанрі, а великі форми – опери, балети – чомусь залишали без уваги. Немає до них інтересу?

– У мене було два ранніх досвіди, пов'язані з музичним театром. Іще студентом консерваторії, я написав для хореографічного училища велику музичну картину «Нескорена». Але ця річ видалася заскладною, надто сучасною. Так, із першої ж спроби я стикнувся з проблемами. Другий випадок був пов'язаний із написанням музики до театральної казки «Попелюшка». Але й ця спроба не увінчалася успіхом, гадаю, з ідеологічних причин. Моє прізвисько «авангардиста» лякало постановників.

– Але театральний ген, якщо він закладений у композитора з природи, повинен все одно себе виявити…

– Так і сталося. У всіх моїх камерно-інструментальних творах є сюжетна програма, тобто елемент театралізації. До речі, театральність проявилася в камерній кантаті «Зелень вешняя» на вірші Олександра Блока. Це моносцена, або моноопера. Чесно кажучи, музичний театр і нереалізованість у ньому – для мене болюча тема.

– Концентрація на камерному жанрі стала принципом мислення?

– Саме так. Туга за великим симфонічним оркестром згодом пройшла. Камерний оркестр – це той склад, який мені потрібний для самовираження. У моїй психології виробилася «камерність» роботи з музичним матеріалом.

– Найтриваліший Ваш твір звучить 20 хвилин, усі інші здебільшого значно коротші – 5-10 хвилин. Ви свідомо орієнтуєтеся на тенденцію часу й нинішнього слухача, якому складно витримувати розгорнуті опуси?

– Камерні композиції розраховані на наднапругу слухацької уваги в стислих часових межах. Зараз циклопічні форми несучасні.

– Для сприйняття «циклопічних», як Ви кажете, творів слухачеві не вистачає психологічної витривалості?

– Якщо продовжувати культивувати великі форми, то половина інформації розсіюватиметься. Стислість форми пов'язана не лише з тактовністю композитора щодо слухача, а й з насиченістю інформації.

– Але, можливо, не варто щадити слухацьку аудиторію, а навпаки, привчати її до різної музики?

– Так, але не кожному авторові вдається повести за собою слухача. Перечитуючи твори Федора Достоєвського, щоразу не хочеться розлучатися з їхніми героями. Так здорово написано! Це високий талант. А для кожного композитора – то гостра тема.

– Ви швидко працюєте?

– Я витрачаю багато часу на створення того чи іншого опусу. Але за кожний свій твір можу відповісти. Можливо, моє «топтання на місці» пов'язано із внутрішньою еволюцією: хочеться йти уперед і не повторюватися.

– Утім Ви ніколи надовго не вибували із процесу творчості…

– Справді, мені доводилося робити багато аранжувань популярних пісень або творів широковідомих авторів. Ця музика писалася, так би мовити, за потребою публіки, на замовлення виконавців. Але до такої праці я завжди підходив серйозно і творчо. Подібна музика має якийсь відтінок вторинності, але ця діяльність давала мені відчуття авторської реалізованості. Хоч, звичайно, забирала час.

– Вас знають як композитора-шістдесятника – автора, який свого часу досить радикально висловлювався в мистецтві звуків. Довго захоплювалися авангардом?

– Понад десять років. У 1961–1962 роках, працюючи над сюїтою «Автографи», я став поступово спрощувати стилістику.

– Чому відійшли від авангардного мислення?

– Від нього відійшли практично всі композитори мого покоління. Перемогло споконвічне музичне коріння.

– З позицій сьогоднішнього дня як уважаєте, авангард – це умоглядний шлях для композитора?

– Якоюсь мірою так, бо в ньому занадто багато техніцизму й схематичності. Мене, як і моїх колег-ровесників, від авангарду вилікували пізні романтики – Ріхард Вагнер, Густав Малер, Сергій Рахманінов...

– Коли Ви відчули, що Вам потрібно повернутися до джерел простоти?

– Наприкінці 1970-х мене вже перестали влаштовувати опуси, створені на основі математичних розрахунків. Хотілося розкутості у творчості, оскільки авангард накладав заборону на благозвучність.

– Широковідома Ваша авангардна композиція «Розрив площин», котра виконувалася в багатьох країнах, згідно з назвою, пов'язана з фізикою, світом науки. Вона була доречною у контексті 1960-х, тобто вчасно написаною?

– Можливо. Твір і насправді пов'язаний із фізикою, атомними законами, космічними явищами, життям мікрочастинок і рухом електронів навколо атома. Однак у ньому показано не тільки неорганічне середовище. У композиції також можна угледіти зв'язок зі світом людини, її переживаннями, викликаними атомним вибухом або народженням планети. Напевно, слухачі все-таки вловлюють цей зміст опусу, чим і пояснюється його популярність.

– Зараз Ви, напевно, не написали би щось подібне?

– Звичайно, композитори нині шукають шляхи виходу зі стану відчуження. Митці здебільшого намагаються знайти стежини, що ведуть до добра, гармонії.

– Як думаєте, авангард вичерпав себе?

– Авжеж. Ті, хто дотепер мусують авангардну стилістику, займаються вже незрозуміло чим. Авангард без традиції класики минулого безликий і нудний. У мистецтві важливо те, як говорив Володимир Висоцький, що є «у сухому залишку».

– Можливо, відхід від авангарду пов'язаний зі зміною психології соціуму?

– У 1960-ті роки свобода мала уявний характер, а от у 1990-ті дійсно відбулися серйозні зміни в психології суспільства. Виник інтерес до духовності, відродився потяг до краси мелодії.

– Чим ваше покоління відрізняється від нинішнього за естетикою, культурою ставлення до мистецтва?

– Нинішнім композиторам складніше, ніж нам. Нас – українських авангардистів – обзивали формалістами, але ми займалися тим, що нам подобалося. У нас були чіткі установки й ми знали чого прагнемо. Офіційні заборони почасти навіть допомагали нам віднайти власний шлях у мистецтві. Зараз – усе дозволено, але в тому й складність, оскільки важко розібратися в цьому хаосі. Кожний відповідає тільки за себе.

– На чому ж сучасний композитор повинен робити акцент?

– Мистецтво починається з особистої долі людини. Коли композитор «йде» від талану в бік відсторонення, він може все життя борсатися в малоцікавому творчому продукті. У результаті залишиться саме роздратування, розчарування, безцільність. Митець має у своїй музиці відчувати биття власного серця. Творчість мусить бути вистражданою, тобто пройти крізь долю.

– На які свої опуси Ви більшою мірою прагнете зорієнтувати слухача?

– Звільнившись від авангарду, я повернувся до традиції – романтизму. Кантата «Зелень вешняя» мені дуже дорога. Це найбільш особистісний мій твір, у якому відтворено тему цвітіння душі людини в юності, оспівується перша любов. Останній період творчості – найрезультативніший у плані реалізації моїх бажань і пошуків.

– Як гадаєте, у чому основне завдання мистецтва?

– Людина як об'єкт мистецтва – от головна тема музики й мистецтва в цілому.

 

Повний текст інтерв’ю читайте в журналі «Музика»

Автор: Анна Луніна
Фото Романа Ратушного